Ну, які логічно-послідовні наші північні сусіди! З"явилося відео-звернення цього відчайдухи-міліціонера і одразу ж реакція. Ні, Ви не подумайте, що одразу почали перевірку того, що він наговорив. Ні, спершу його звільнили і почали перевіряти, чи не оббрехав він чесного російського міліціонера. А вже потім, вочевидь, перевірятимуть його слова, якщо раніше він від них не відмовиться.
І от знаєте, якби йшлося про людей будь-якої іншої професії, я би ще сумнівалася, але от з міліцією чомусь не можу... і просто вірю у те, що там нині справді "бєспрєдєл". І не лише в Росії, але і в нас. Раптом, якщо хтось не бачив - оригінал тут.

Не могу удержаться от иронии: весь мир говорить о свином гриппе начал еще в апреле, а у нас, как и с кризисом, говорили, что все спокойно, и вот - нате вам. Грипп, наверное, специально месяцами сидел в засаде и ждал, пока в Украине разойдется предвыборная кампания и только тогда вылез на поверхность. Послушный грипп))
В стране - дурдом. Ну, или хотя бы в Киеве, куда приехала сегодня, и в Донецкой области, откуда уехала вчера. Эпидемия, счет умерших идет на десятки, в аптеках безумные очереди... На слово "оксолин" аптекари реагируют неадекватно, а купить обычные витамины невозможно, потому как нервные сограждане массово скупают всякие "*флю*"... Зачем? Чтобы скрыть симптомы гриппа? Очень разумно, а потом удивляйтесь статистике смертей...
Ну, НЕ ВЕРЮ я, что свиной грипп у нас появился только сейчас. Мы ведь не изолированы от мира, наши сограждане регулярно мотаются за границу и привозили заразу уже не раз. Я и нескольких своих знакомых подозреваю в переболевании свиным гриппом: тех, кто "простудился" после возвращения из Северной Америки еще весной и летом.
Да и сама помню нервное состояние перед поездкой в Штаты в мае: закупила маски, всякие противовирусные, взяли с собой оксолин. Но за месяц ни я, ни моя коллега заразу в свиногрипозной Америке не подхватили. Помогла оксолиновая мазь, средство для дезинфекции рук (санитайзер) и здоровое витаминное питание. Да и сейчас лучшей профилактикой мне кажется чеснок, лук, апельсины и т.д. Ну, и маски. Это классическое средство. В крайнем случае - шарф, но его надо через каждые несколько часов проглаживать утюгом горячим. Это все из маминой копилки здоровья:)
И самое главное - гриппозный юмор! Если мы смеемся, значит, никакая калифорнийская зараза нам не страшна)))
Вот несколько зарисовок из присланного друзьми.





Ну, и самое уморительное:

Сталося! У моєму власному рейтингу посольств-консульств у Києві з"явився гідний конкурент шведам - естонці. Їхні плюси: електронна анкета на сайті, не вимагають проплаченого готелю і куплених квитків. Замість цього можна взагалі подати план маршруту, якщо туристи. Перекладати доки взагалі не треба. На вході -приємний охоронець, дівчата у віконечках усіляко допомагають: навіть підбили мене податися на багаторазову візу:) А іншим, я чула, дозволили донести документи чи навіть телефоном повідомити додаткові дані... Ну, хіба не лапочки?
Тепер ще б візу дали:))))))
Із усілякими там австрійцями і навіть зарозумілими словаками навіть порівняти не можна, не кажучи вже про стресове американське консульство...
А топ-відмовником у нас завтра вважають Грецію? Чула неймовірні історії про те, КОМУ там відмовляють.

Несколько штрихов из образа восточного соседа, не смогла удержаться:

"некоторых девушек волокли по асфальту, тем самым ободрав им спины" - это Интерфакс написал о сегодняшнем разгоне "несогласных".... А ведь на дворе не 1905, и они не в каком-нибудь *стане или *расе.

"После этого российские и украинские политики заговорили о войне, вернее, о том, что ее между двумя соседними странами быть не может. Обычно такие разговоры не предвещают ничего хорошего" - а это из Коммерсанта, трудно не согласиться, тем более, что Россия каждый август умудряется что-то замутить. Прошлый год все помнят, да и Беслан был почти в августе, и Курск, и дефолт, и путч.....

Сонечко, вітаю тебе з днем народження!

От і ще одна сесія позаду. Колись відчуття складених іспитів доводило мене до шаленого щастя, з роками і ця радість втратилася - старію. Чим спокійніше до цього ставишся, тим менше радості викликає кінець. Ну, пройшло, ну і добре. Завтра все одно на 9 на роботу, а потім туди і туди... Лишень вечірні посиденьки з найкращими і найближчими політологами примушують мимоволі посміхнутися.
Зрештою незабаром Новий Рік - теж привід для радощів. Тільки всю насолоду від нього зіпсувала славнозвісна Шенгенська угода. Не можу зрозуміти, у чиїй голові народилася ідея підкласти українцям величезну польсько-словацько-угорську свиню у вигляді приєднання до Шенгенської зони не з першого січня чи, не дай Боже, з 1 лютого, а з 21 грудня. Нехай мучаються і не їдуть в омріяно-благодатний ЄС на Новий Рік. І без них добре...
І скільки б Яцек Ключковський своїм приємним проникливим голосом з правильною українською мовою не розповідав, яка Україна для Польщі кохана і люба, справжню ціну всім цим проголошеним стратегічним партнерствам відчуваєш, ледве переступивши поріг Консульства.
А подзвонити їм зараз - це взагалі подвиг.
І нарешті ще про заяви і проголошені наміри. Знаєте за що грузини люблять українців? Не за Помаранчеву революцію чи підтримку Саакашвілі. Вони люблять нас, бо пом'ятають, що, коли у 90-хх Грузії було непереливки, коли там стріляли і було небезпечно, то маленькі українці приймали маленьких грузинів, їхали у Грузію і допомагали їм. І заяв ніяких не було.... Хай йому грець, але я хочу бути такою маленькою українкою... з великим серцем.

Життя кожного з нас може раптово змінитися
УВКБ ООН
“Терор проти українців, свідками якого усі ми є, таким чином має за мету створити нестерпні умови для корінної нації, підштовхуючи її представників до депортації під виглядом "заробітчанства". Українські ж землі заселятимуть легальні/нелегальні афро-азійські мігранти. План "Україна без українців" в дії” .
Ця цитата – висновок зі статті під назвою “Україну чекає експансія нелегальних мігрантів”, яка вийшла в газеті “Народний оглядач”. Особливо докладати зусиль для її пошуку не треба – друга чи третя у Гуглі, що свідчить про її популярність. Щоправда поряд з нею Гугл дає посилання на інший матеріал з трошки стриманішою назвою – “Тисяча доларів на одного нелегала”, який повністю повторює попередній, лишень наведену цитату наприкінці замінює ім’я автора. В цілому оригінальний матеріал досить стриманий та інформативний, очевидно, тому його й передруковують, але йому бракує гостроти. От Невідомий автор це і виправив.
Спробуємо вчитатися у цитату. По-перше, слово “терор” – одразу негативні конотації, алюзії до тероризму, терористів і терактів. По-друге, ми є свідками цього терору. Неважливо, хто такі ми і де ми є свідками, головне, змусити читача відчути свою єдність і близькість з автором, аби некритично сприймати його думки і висновки. Далі. Штамп “корінна нація”: якось на семінарі з етнології я вжила цей термін – так от, такого сорому за свою безграмотність і совковість я ще не відчувала. Зараз відчула нестерпне бажання запросити на той семінар Невідомого автора.
Отож, якусь корінну націю підштовхують до депортації. Або ж “депортація” - це незнана мною географічна територія, на яку штовхають корінну націю, або ж Невідомий автор не знає, що депортація – це примусове виселення з місця постійного проживання осіб, визнаних соціально небезпечними. Тому до депортації не підштовхують, її здійснюють. Відповідно, заробітчанство, яким би небажаним не було це явище, аж ніяк не стосується депортації.
Ну, а далі автор мало не закликає рятувати Україну від мігрантів, байдуже легальних чи нелегальних, об’єднавши навіть жителів двох величезних континентів в один “термін”.
Найприкріше те, що ми дорікаємо ситій Європі її зневажливим ставленням до наших золотих, працелюбних, прекрасних і чудових заробітчан, тоді як у себе в країні стаємо ще більш агресивними до тих, кому не пощастило народитися навіть у такій державі як наша. Подвійний стандарт...
Засудити – завжди легше, ніж спробувати зрозуміти чи розібратися в причинах. “Якщо приїхав, то лише, аби нас обікрасти, обманути чи нажитися на нас...” От візьмемо наше життя. Ми боїмося змінити роботу, переїхати на нову квартиру чи просто розірвати стосунки з набридлим хлопцем чи дівчиною. Підсвідомо ми боїмося серйозних змін у житті. Китайці казали – найнещасливіший той, кому довелося народитися у часи змін. А тепер уявіть інше: однієї миті все ваше життя перевернулося, немає більше купи знайомих і друзів, не можна повертатися додому, та й самого дому більше немає. Є лише невизначеність, обмежені фінанси, тягар відповідальності і нерозуміння навколишніх людей. Є небезпека і розбиті ілюзії, майбутнє настільки туманне, що його і немає по суті. Це еміграція. Байдуже навіть, чим вона викликана – це страшний шок, з яким впорається не кожен і не одразу. На це не погоджуються просто так чи заради забавки. Чому ж ми, засуджуючи, рідко ставимо себе на їх місце. Просто заради того, аби на мить розділити їх жах і безпорадність.
Звичайно, з кожного правила є винятки, але питання, що саме вважати правилом ,а що винятком.
І нарешті ще одне спостереження. Ми прагнемо спростити візовий режим з ЄС, адже ми хочемо вільно їздити до Європи, ми ж бо європейці, поважаємо права людини і ратифікуємо міжнародні правові документи. Водночас ми боїмося мігрантів, біженців, шукачів притулку, відсторонюємо їх від себе, жаліючи грошей і зусиль держави на їх утримання та захист. І тут ми самі собі суперечимо, і не лише собі, але й омріяному міжнародному праву. За міжнародним правом надання притулку – це не привілей, який держава своєю милістю надає обраним, це - реалізація вродженого невід’ємного права на притулок. Це право має кожна людина на Земля. І Україна, приєднавшись до міжнародних документів (Конвенція про статус біженців 1951 р., Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод тощо) взяла на себе зобов’язання сприяти людям у реалізації цього їхнього природного права. Якщо ми не робимо цього у своїй країні, годі чекати цього від інших. Українців доти не поважатимуть у Європі, доки в Україні не почнуть ставитися до людей по-людськи, незалежно від кольору шкіри, розрізу очей чи інших ознак.
Зрештою, я розумію, що толерантність – це не м’яз, який можна наростити за кілька тренувань. Це перебудова дуже нерухливих цеглинок у власному світосприйнятті. Для цього потрібна постійна важка роботу, критичне ставлення, а головне, - бажання, воля і сила духу. Хай торжествує сила людського духу.

Не понимаю одного, почему таким огромным источником вдохновения для ЖЖ для служат чужие журналы?:) Сразу столько мыслей появляется... Хоть томы катай целые.
До конца воскресенья осталось минут 30, не больше... С детства не люблю воскресенье. Во-первых, завтра - понедельник. а это значит, что нужно доделать всё, что откладывала пятницу и субботу. А во-вторых.... когда я была маленькой, мои родители никуда не ходили в воскресенье. а просто валялись перед телевизором и спали. Так что вторая ассоциация у меня с воскресеньем - скука. Со временем скуки совсем не стало, но детское ощущение осталось. С другой стороны, так понедельник кажется менее страшным:)))
Не хочу на работу. Безумно не хочу. Пусть меня уволят, и мне не придётся самой принимать это решение. Мне не будет стыдно перед людьми, которые меня учат и идут на компромиссы с моей учёбой. И меня не будет мучать совесть, что я сдалась. Меня просто уволят, я с радостью соберу вещи и пойду домой.... спать) или есть, или даже бездельничать.
Только что нашла песенку про Тайд... Что-то в ней есть. Она так и называется. "Замочу белье я и постираю в "Тайде". Несмотря на примитивные иногда строки, в припеве есть что-то очень русское - тоскливое и душевное. Я сразу вспоминаю детские нереализованные фантазии, они всегда особенные, потому что в детстве мечтаешь, искренне веря, что мечты исполнятся. Уже позже понимаешь, что наши мечты трансформируются, принимая под час безумные формы.
"Где ж ты, моя милая, птицей прилетай. Я который день без сна у дверей встречаю... Где же ты, моя весна?"
Как всегда - начала за здравие, закончила за упокой.

Оце почитала чужі ЖЖ, і не змогла стримати здивування. Але це все прикольно: деякі люди пишуть дуже щиро і приємно, цікаво читати і дізнаватися щось нове про тих, з ким вже півтора року навчаєшся поряд... Респект Максону. А ще більший респект кавоманці Соні. Я через її жж знайшла жж двох колишніх одногрупниць і не могла відірватися від читання - скільки у людей всього відбулося, а я і ні сном, ні духом.... Коротше, читати жж виявилося дуже цікаво, може, мені й писати сподобається?
Оце сиджу зараз вдома і насолоджуюся вихідними... Це кайф - просто сидіти вдома. Хто вчиться і працює - мене зрозуміє. Я, коли зранку їду на роботу чи на пари, під"їжджаю на автобусі до метро і з заздрістю вдивляюся в обличчя тих, хто їди на 99 на масив - очевидно, додому, бо офісів у нас там немає. Це ж який кайф їхати вдень додому... Мені часом хочеться не виходити з автобусу, розвернутися і також повернутися додому. Я часом зранку сиджу в автобусі і не можу згадати - мені сьогодні на роботу чи на пари спочатку...
Перестаю сумувати і йду робити собі кохану каву з коханими вершками:) Респект концерту М"юз!!! Завдяки вам, хлопці, у мене сьогодні вечір, присвячений лише мені)))

Улучшенную и регулярно обновляемую версию этого блога можно найти совершенно в другом месте;)

Вам надоело раскладывать пасьянсы?! Тогда предлагаю два новых замечательных занятия для борьбы с однообразием: клин клином выбивают;) Итак, первый вариант - туалетная бумага , а для разнообразия - дверь

Вернулась бы на годика полтора и провела бы ещё один замечательный день со своей подружкой, которая уже год как покоряет Францию... Перед самым её отъездом, я так замоталась, что еле успела нормально попрощаться. А теперь она и не собирается сюда возвращаться.

А!!!!!!! Не хочу ничего здесь писать! И вообще не хочу заводить ЖЖ! Плохая это идея начинать что-то глобальное осенью... Все равно ничего не получится. Не зря же 1 сентября осенью;) Для первой записи хватит, а то не смогу придумать, что написать во второй и задание, несмотря на все мои мыслительные усилия, так и не будет выполнено. ЖЖ - это какой-то извращённый вариант аськи.